Серафим ( Юджин) Роуз народився 1934 р. в американському місті Сан-Дієго, яке знаходиться у штаті Каліфорнія, зростав і виховувався у протестантській родині. У дитинстві відвідував протестантську біблійну школу, був дуже обдарованою дитиною, на відміну від своїх ровесників він дивував своїх батьків знаннями про Святе Письмо, яке міг диктувати на пам’ять.У віці 12 років Юджин приймає хрещення у Методистській церкві. Досягнувши дорослого віку він інстинктивно не приймає ідеалів молоді, яка його постійно оточувала. Навіть тоді, коли ровесники Юджина Роуза проводили час у різних забавах, то на відміну від них хлопець віддавав перевагу усамітненню, досить довгий час розмірковував про життя і місце людини у ньому. У 1952 р. Роуз починає навчатися в найстарішому із каліфорнійських університетів – Помола Коледж.
Його вже перестав дивувати той варіант християнства, який був запропонований протестантизмом. У нього виникало відчуття відрази до самовдоволеного і прагматичного світу, в якому він сам виріс. Тепер він почав займатися пошуками чогось зовсім іншого – протилежного прагматичному світові.
У 1956 р., після закінчення коледжу і отримання ступеня бакалавра, поступає в академію сходознавства міста Сан – Франциско. В академії займається вивченням східних релігій, засвоївши такі релігії як іудаїзм, індуїзм й іслам. Найбільш вплив на нього виявився зі сторони французького філософа Рене Генона і його праць, в одній із яких зроблено опис духовних шляхів традиційних релігій, зокрема індуїзму. Юджина Роуза найбільше зацікавило глибоке пояснення релігій Стародавнього Китаю, де саме в цій площині він проявив себе як спеціаліст і науковець.
Крім того його вражав тибетський буддизм своєю перспективою надприродних можливостей. Відкинувши слабке безплідне християнство і протестантизм, Юджин заглиблюється у вивчення релігій і філософій Сходу, які притримувалися тієї думки, що Бог є абсолютно без особи. Роуз намагався експериментувати, його розум був повністю помішаний цими ідеями, таким чином він ламав процеси логічного мислення, почав читати праці Фрідріха Ніцше.
Роуз дуже сильно захопився філософією життя Фрідріха Ніцше і не помітив як філософія цього «безумного пророка» майже не знищила у ньому духовну сутність. Відомо, що Ніцше досить критично ставився до християнства, називаючи його «релігією слабких», із своєї уваги випустив елемент аскетизму. Безумний «пророк» (так висловлювались про Ф.Ніцше) черпав натхнення в утвореній новій релігії «надлюдини»-антихриста.
Книга Ніцше настільки захопила Юджина Роуза, що той майже не збожеволів, слова нігіліста відобразилися з пекельною силою у його душі. Молодий хлопець мало не дійшов до стану відчаю, і перебуваючи у ньому, описував його словесно: «Я відчув, що побував у пеклі». Дійшовши до стану сп’яніння він намагався силоміць боротися з Богом, проголошуючи, що Його немає, б’ючись об підлогу намагався кричати в адресу Богові, щоби Той врешті-решт залишив його у спокої. Після довгих пошуків самого себе у житті, а також відчуття реального стану атеїста, Роуз поступово починає наближатися до православної церковної традиції.
Наприкінці 50-х років ХХ століття Юджин вперше відвідує РПЗЦ (Російську Православну Церкву Зарубіжну) в місті Сан-Франциско. Він відчув те, що не зміг відчути у буддизмі чи інших східних храмах, тому що якась внутрішня сила промовила у ньому, що він вже вдома і його пошуки завершилися. Все частіше Юджин почав відвідувати і приймати участь у православних богослужіннях, він не розумів мови на якій проводилася служба. Але поступово став вивчати мову богослужіння і традиції Російської православної церкви за кордоном.
На початку 60-х років ХХ століття в одному із підвальних приміщень Сан- Франциско Роуз розпочав свою працю над книгою, яка повинна була мати заголовок «Царство Боже і царство людське». Ця праця мала б стати монументальною хронікою війни людини проти Бога, протистояння добра і зла, заміни старого порядку – новим, тільки без Христа. Роуз починає пошуки Христа своїм серцем і знаходить Його в православній церкві.
У 1962 р. – приймає православне хрещення з іменем Євгеній. Та чомусь його не дуже задовольняло лише одне прийняття православ’я, Євгеній почав прагнути до чогось більшого, йдучи до самого кінця. Так само як і його ровесник Гліб Подмошенський – приймає чернечий постриг. Між молодими людьми аж до кінця життя починає зав’язуватися дружба. З благословення архієпископа Іоанна Максимовича, Подмошенський і Роуз засновують православне братство. Мета братства – поширення оригінального традиційного православ’я серед американців за кордоном.
Молоді хлопці почали займатися книжною лавкою, що розміщувалася поряд із російським собором. Пізніше ця лавка перетвориться у центр православ’я в США. Кожного ранку Євгеній і Гліб співали на кліросі Божественну літургію, увечері — на вечірньому богослужінні у храмі, в день працювали над підготовкою місіонерського журналу в англійському варіанті.
У 1965 р. світ вперше побачив перший номер журналу «The Orthodox Word» (Православне Слово). У 1966 р. раптово помирає архієпископ, Владика Іоанн, Євгенію і Глібу було доручено особливу місію – розслідувати і опублікувати багато чудес, які стосуються молитовного життя їхнього архієпископа. Ними було зібрано багато матеріалу, який засвідчував наявність фактів різноманітних зцілень людей, канонізацію архієпископа Іоанна було проведено у 1994 р.
У 1969 р. недалеко від селища Платіна (Сан-Франциско) було утворено чернечий скит. Братія монастиря проживала у лісі, будучи позбавлена усіх зручностей, проте це місце стало осередком тверезого духовного життя. Ченці скита за монастирським уставом проводили цикл богослужінь, належним чином виконували келійне правило, читали Ісусову молитву, вивчали писання Святих Отців Церкви, укріпляли себе духовним постом і нічною молитвою. Невтомно працювали над журналом «Православне слово», який став виходити регулярно, так що кількість підписників на американському континенті почала зростати.
У скиті було встановлено сувору дисципліну як в афонських монастирях. Жінкам було заборонено входити в чоловічий монастир, нікого не запрошували із мирян. Їх відвідували і підтримували у перші роки тільки декілька чоловік. Завдяки діяльності й важкій праці братства монастир у 1970 р. відбувся ще один процесс канонізації. Цього разу було канонізовано РПЦЗ настоятеля монастиря Германа Аляскинського.
Після цієї визначної події, Євгеній прийняв чернецтво з іменем преподобного Серафима Саровського, а його друг Гліб – був названий на честь преподобного Германа. Керівниками у їхньому чернечому житті стали єпископ Нектрій та архімандрит Спиридон. Серафим Роуз надає перевагу усамітненого способу життя, будує собі келію на схилі гори, називаючи її Оптинською. Звершує богослужіння, щоденно читає патристичні твори, з незрозумілими запитаннями звертається до своїх духовних наставників, особливо до священника Михаїла Помазанського, Єлени Концевич і архієпископа Аверкія – у питаннях теологічного характеру.
Отця Серафима неодноразово запрошують на лекційні виступи. Він займається написанням колосальних праць, які поповнили скарбницю духовної культурної спадщини. Серед них такі відомі перекладені праці як: «Північна Фіваїда», латиномовна праця «Життя Отців», «Паїсій Величковський», перша частина книги святителя Ігнатія Бранчанінова, Симеона Нового Богослова, Догматичне богослов’я Помазанського, тлумачення на книгу Апокаліпсис архімандрита Аверкія, а також найбільша праця про катакомбних святих Росії.
Серафим Роуз – це великий аскет-подвижник Російської православної церкви за кордоном в Америці, людина не від «цього світу», що був голосом правосланої патристичної традиції. Як людина і видатний богослов ХХ століття він вважав, що сучасне століття характернее новими спокусами, що направлені на Церкву Христову так і її членів – віруючих. З однієї строни відбувається процес роздроблення тіла Христового силами зла; з іншої –переманювання усіх до так званого «псевдоекуменічного об’єднання ».
Оригінальним екуменізмом, Серафим Роуз вважає обмін думками між різними представниками віросповідання та в добросовісному пошуку повноти єдиної істини. Участь же самої Православної церкви, як носія цієї істини здебільшого може носити, як місіонерський так і компромісний характер. Крім того, Серафим Роуз визначає три небезпеки по відношенню до християнства:
1) Поширення атеїзму серед свідомих людей
2) Релігійна байдужість і безпліддя
3) Поширення різних східних язичницьких релігій, які мають за основу тонку духовну спокусу
На противагу цим тенденціям Серафим Роуз висуває і пропонує ідеє формування православного філософського життя. Роуз стверджує, що православна людина повинна розуміти життя в умовах свободи як найдорогоцінніший дар, який Бог подарував людині і тому необхідно правильно використовувати його, людина обов’язково дасть відповідь Богу чи у правильний спосіб ним користується.
Людина повинна відчути, що рано або пізно насильницький атеїзм може звалитися на наш побут життя. Як люди ми повинні бути усвідомленими про оригінальність православ’я, знати силу таїнств Церкви, смисл посту і молитви, для чого і для кого ми існуємо, вміти наслідувати святих, які прославлені в лику святих Православної церкви.
У 1977 р. Серафим Роуз був рукопокладений єпископом Нектарієм. Завдяки його наполегливій діяльності створюється літня школа, Нововалаамська богословська академія. Багато із тих людей, які закінчили курси навчання в академії – поповнили лави духовенства. До нього приїжджало багато людей, щоби посповідатися і прийняти причастя, його стали запрошувати обслуговувати православні спільноти, що давало можливість широко розкрити себе у місіонерській монастирській діяльності.
Перед Серафимом Роузом постає завдання організації приходів у Північній Кароліні та Орігоні. Ієромонах Серафим більше часу приділяв послушникам монастиря, піклувався про них. Він став духовним наставником братії монастиря і прикладом духовного образу життя. Серафим Роуз радів тому, що в Росії відроджується духовність.
У вересні 1982 р. Серафим Роуз помер, проте його життя, яке було історією духовної боротьби і подвигу, закінчилося перемогою над смертю і тріумфом вічного життя разом з Богом. Праці автора є неоціненним внеском у розбудову і відродження Православної церкви, життя особистості у будь-яких проявах чи характерах. Його праці висвітлюють саму сутність християнства, головні ідеї, засади і користуються великою популярністю у сучасному світі. Проблеми, які розглядаються у працях Серафима Роуза торкаються не лише Православної церкви, але і нас – християн.
А тому досліджуючи життя і діяльність цієї особистості, можна стверджувати, що це була геніальна людина, православний богослов, який намагався бачити світ здебільшого мінімалізованим по відношенню до Бога, проте істиною усього його життя був Ісус Христос.
Тому і людина повинна пізнавати свою духовну сутність тільки через Христа, в якому надія і вічне спасіння від тілесних пороків.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
